Пацієнт із діагнозом: гіпертонічна хвороба - приймає еналаприл. Який механізм дії цього гіпотензивного препарату?

Чому це правильна відповідь

Еналаприл є проліками і після гідролізу в печінці перетворюється на активний метаболіт еналаприлат, який конкурентно інгібує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), запобігаючи перетворенню ангіотензину I в ангіотензин II та знижуючи його концентрацію в плазмі й тканинах. Блокада АПФ усуває вазоконстрикторну дію ангіотензину II на AT1-рецептори гладеньком’язових клітин артеріол, зменшує секрецію альдостерону, знижує затримку натрію та води, зменшує гіпертрофію судинної стінки та міокарда, покращує ендотеліальну функцію. Одночасно інгібування АПФ (який ідентичний кіназі II) уповільнює деградацію брадикініну та субстанції P, що підвищує їх концентрацію, стимулює синтез вазодилататорних простагландинів (PGE2, PGI2) та NO, посилюючи гіпотензивний ефект. На клітинному рівні зниження ангіотензину II зменшує активацію NADPH-оксидази, знижує окисний стрес і запалення в судинній стінці. Фармакокінетично еналаприл як проліки має біодоступність ≈40–60 %, перетворюється в печінці на еналаприлат, період напіввиведення еналаприлату становить ≈11 годин, що дозволяє призначати препарат 1–2 рази на добу; виводиться переважно нирками, тому при нирковій недостатності потрібна корекція дози. Клінічно ІАПФ (еналаприл, лізиноприл, раміприл) є препаратами першої лінії при артеріальній гіпертензії, особливо з високою активністю РААС, при серцевій недостатності, після інфаркту міокарда, діабетичній та недіабетичній нефропатії завдяки кардіо- та нефропротекторним властивостям. Побічні ефекти (сухий кашель, ангіоневротичний набряк) зумовлені накопиченням брадикініну, гіперкаліємія — зниженням секреції альдостерону. Саме інгібування АПФ з наступним зниженням рівня ангіотензину II є ключовим механізмом дії еналаприлу, що чітко відрізняє його від блокаторів рецепторів, блокаторів кальцієвих каналів чи інгібіторів інших ферментів.