Пацієнту встановлено попередній діагноз: токсоплазмоз. Який біологічний матеріал використано для діагностики цього захворювання?

Чому це правильна відповідь

Toxoplasma gondii є внутрішньоклітинним облігатним паразитом, належить до найпростіших типу Apicomplexa, має складний цикл розвитку з тахізоітами як швидкорозмножуючою формою в гострій фазі, брадизоітами в тканевих цистах та ооцистами в остаточному хазяїні — котях. У людини паразит не утворює ооцист, тому виділення з фекаліями неможливе, а в тканинах хазяїна існує переважно внутрішньоклітинно в макрофагах, м’язах, мозку чи плаценті. Тахізоїти мають серпоподібну форму з апікальним комплексом для проникнення в клітини, не фарбуються за Грамом, виявляються в мазках чи гістологічних зрізах. Основними факторами патогенності є здатність до внутрішньоклітинного розмноження з лізисом клітини хазяїна, адгезія за допомогою поверхневих антигенів SAG та механізми уникнення імунної відповіді через інгібіцію IFN-γ залежної активації макрофагів та утворення цист. Паразит має тропність до ЦНС, очей, м’язів та плаценти, що зумовлює тяжкі ураження при вродженому токсоплазмозі чи реактивації в імуносупресованих. У гострій фазі тахізоїти циркулюють у крові, викликаючи лімфаденопатію чи мононуклеозоподібний синдром. Патогенез токсоплазмозу в імунокомпетентних осіб переважно безсимптомний, з проникненням через кишечник після вживання ооцист чи тканевих цист, дисемінацією з кров’ю та формуванням латентних цист. У гострій фазі роль імунної відповіді вродженого імунітету з макрофагами та NK-клітинами обмежує розмноження, а набутий клітинний імунітет за участю CD8+ Т-лімфоцитів контролює персистенцію. При імунодефіциті чи вагітності виникають тяжкі прояви — енцефаліт, хоріоретиніт чи вроджені вади. Клінічна картина з лімфаденопатією та лихоманкою в дорослих часто потребує лабораторного підтвердження. Діагностика токсоплазмозу базується переважно на серологічних методах з використанням крові для виявлення IgM при гострій інфекції та IgG для оцінки імунітету чи хронічної фази методом ІФА чи імуноблотингу. У крові можливе виявлення ДНК паразита методом ПЛР при активній реплікації, особливо в імуносупресованих чи вродженому токсоплазмозі. Гістологічне дослідження біоптатів чи амніотичної рідини застосовують рідше, але фекалії, сеча чи мокротиння не є інформативними, оскільки паразит не виділяється цими шляхами в людини. Диференціювати від інших інфекцій допомагає авідність IgG та динаміка титрів. Імунітет при токсоплазмозі переважно клітинний з домінуванням Th1-відповіді та CD8+ Т-лімфоцитами, гуморальні антитіла відіграють допоміжну роль у нейтралізації позаклітинних тахізоїтів. Післяінфекційний імунітет довічний, але нестерильний через персистенцію цист, можлива реактивація при імуносупресії. Специфічної вакцини для людини немає, профілактика включає термічну обробку м’яса, гігієну при контакті з котами та скринінг вагітних з серологічним моніторингом. Саме кров є правильним варіантом, оскільки серологічна діагностика токсоплазмозу в людини базується на виявленні специфічних антитіл IgM та IgG у сироватці крові, а також можливому ПЛР крові при активній інфекції, що безпосередньо відображає системний характер дисемінації тахізоїтів. Інші матеріали не дозволяють виявити паразита чи імунну відповідь на нього в типових випадках.