У пацієнта діагностовано хронічний гломерулонефрит. Унаслідок значних склеротичних змін маса функціональних нефронів зменшилася до 10%. Яке з нижченаведених порушень лежить в основі наростаючого уремічного синдрому?

Чому це правильна відповідь

При хронічному гломерулонефриті прогресуючий склероз клубочків та інтерстицію призводить до масивної загибелі нефронів з зменшенням функціональної маси нирок до критичного рівня нижче 10-15%, що викликає термінальну ниркову недостатність з розвитком уремічного синдрому. Основним механізмом є азотемія — накопичення в крові азотистих метаболітів, таких як сечовина, креатинін, сечова кислота, гуанідини та середньомолекулярні пептиди, через різке зниження клубочкової фільтрації та порушення канальцевої екскреції. Зниження швидкості клубочкової фільтрації нижче 10 мл/хв блокує елімінацію продуктів білкового обміну, що активує альтернативні шляхи метаболізму з утворенням токсичних сполук, таких як метилгуанідин та феноли, які інгібують ферменти та порушують мембранний транспорт. Азотемія викликає системну токсичність з ураженням ЦНС через проникнення токсинів через гематоенцефалічний бар'єр з активацією апоптозу нейронів та порушенням нейромедіаторного балансу, серцево-судинної системи через кардіотоксичні ефекти гуанідинів та анемію через пригнічення еритропоезу уремічними токсинами. Клінічно уремічний синдром проявляється енцефалопатією, перикардитом, нудотою, свербежем шкіри та кровотечами через порушення функції тромбоцитів. Функціонально накопичення токсинів порушує клітинний метаболізм, викликаючи ацидоз, електролітні зсуви та вторинні ускладнення. Наслідком є поліорганна недостатність з летальним кінцем через незворотне ураження життєво важливих органів уремічними токсинами. Саме азотемія є правильним варіантом, оскільки ключовою патогенетичною ланкою уремічного синдрому при втраті нефронів є затримка азотистих шлаків, що безпосередньо пояснює токсичний ефект на організм. Інші порушення є вторинними або супутніми проявами ниркової недостатності.