Під час лабораторної діагностики гепатиту В, у крові пацієнта визначають наявність вірусної ДНК. За допомогою якої з нижчезазначених реакцій це встановлюють?

Чому це правильна відповідь

Вірус гепатиту В є ДНК-вмісним вірусом родини Hepadnaviridae з частково дволанцюговою круговою ДНК, оболонковим, діаметром 42 нм (частинка Дейна), має поверхневий антиген HBsAg, серцевинний HBcAg та е-антиген HBeAg, що корелює з реплікативною активністю. Вірусна ДНК існує в кількох формах — релаксована кругова, ковалентно-закрита кругова та інтегрована в геном гепатоцита при хронічній інфекції. Реплікація відбувається через РНК-інтермедіат зворотною транскриптазою, але виявлення саме ДНК вірусу є маркером активної реплікації та інфекційності. Основними факторами патогенності є відсутність прямого цитопатичного ефекту — ушкодження гепатоцитів опосередковане імунною відповіддю, переважно цитотоксичними Т-лімфоцитами до HBcAg та HBeAg. HBsAg забезпечує адгезію та входження в клітину через рецептор NTCP, HBeAg модулює імунну відповідь, сприяючи персистенції. Вірус має високу тропність до гепатоцитів, що зумовлює хронічну інфекцію з ризиком цирозу та гепатоцелюлярної карциноми. Наявність вірусної ДНК у крові вказує на активну реплікацію незалежно від присутності HBeAg. Патогенез гепатиту В включає парентеральний шлях передачі — через кров, статевий чи вертикальний, проникнення в гепатоцити з подальшою реплікацією та формуванням повних віріонів. У гострій фазі імунна відповідь елімінує інфіковані клітини з розвитком цитолітичного гепатиту, тоді як при хронічній — толерантність чи слабка відповідь призводить до персистенції ДНК вірусу. Клінічна картина варіює від безсимптомної до фульмінантного гепатиту, з підвищенням трансаміназ та жовтяницею. Визначення вірусного навантаження ДНК є ключовим для моніторингу активності та ефективності противірусної терапії. Діагностика гепатиту В базується на серологічних маркерах — HBsAg для інфекції, анти-HBc IgM для гострої фази, HBeAg для реплікації, але пряме виявлення вірусної ДНК проводиться полімеразною ланцюговою реакцією в реальному часі чи якісною ПЛР, що дозволяє кількісно визначити вірусне навантаження в крові. ПЛР є високочутливим методом для виявлення ДНК HBV навіть при низькому рівні, диференціює активну реплікацію від неактивного носійства та моніторить відповідь на терапію. ІФА виявляє антигени та антитіла, але не ДНК безпосередньо. Імунітет при гепатиті В переважно клітинний з домінуванням CD8+ Т-лімфоцитів та Th1-відповіді, гуморальні антитіла до HBsAg забезпечують захист після вакцинації чи одужання. Післяінфекційний імунітет стерильний при елімінації, але при хронічній інфекції персистує ДНК. Вакцина є рекомбінантною інактивованою з HBsAg, забезпечує довічний захист при повному курсі. Профілактика включає скринінг крові, безпечні ін’єкції та універсальну вакцинацію новонароджених. Саме полімеразна ланцюгова реакція є правильним варіантом, оскільки визначення наявності вірусної ДНК гепатиту В у крові можливе тільки молекулярно-генетичними методами, зокрема ПЛР, яка ампліфікує та виявляє специфічні послідовності ДНК HBV безпосередньо. Інші реакції є серологічними і виявляють антигени чи антитіла, але не нуклеїнові кислоти вірусу.