За 5-8 днів після застосування значної кількості лікувальної сироватки в пацієнта виявлено шкірний висип, свербіж, набряклість, біль у суглобах, підвищення температури тіла. У сечі з'явився білок. Пацієнту встановлено діагноз: сироваткова хвороба. Який важливий фактор патогенезу цього захворювання?

Чому це правильна відповідь

Сироваткова хвороба — класичний приклад системної імунокомплексної реакції, тобто гіперчутливості III типу. Вона розвивається після введення великої кількості чужорідного білка, наприклад гетерологічної (кінської) лікувальної сироватки. Чужорідний білок довго циркулює в крові, і через 5–10 днів організм починає виробляти до нього антитіла. У момент, коли антиген ще в надлишку, утворюються дрібні розчинні імунні комплекси, які погано поглинаються фагоцитами. Вони відкладаються в стінках дрібних судин, у клубочках нирок, синовіальних оболонках, шкірі і активують комплемент. C3a та C5a спричиняють дегрануляцію тучних клітин і хемотаксис нейтрофілів, які пошкоджують тканини своїми ферментами. Звідси й клінічна картина: гарячка, висип, свербіж, набряки, артралгії, лімфаденопатія, протеїнурія через гломерулонефрит, а в крові знижується рівень комплементу. Характерний латентний період 5–8 днів якраз відповідає часу, потрібному для синтезу антитіл. Отже, центральним фактором патогенезу є накопичення циркулюючих імунних комплексів.