При гепатиті, інфаркті міокарда в плазмі крові хворих різко зростає активність аланін - і аспартатамінотрансферази. Які причини зростання активності цих ферментів в крові?

Чому це правильна відповідь

Аланінтрансаміназа (АЛТ) та аспартаттрансаміназа (АСТ) є внутрішньоклітинними ферментами, що каталізують оборотне перенесення аміногрупи між глутаматом та піруватом (АЛТ) або оксалоацетатом (АСТ) з утворенням відповідно α-кетоглутарату та аланіну чи аспартату. АЛТ переважно локалізується в цитозолі гепатоцитів, тоді як АСТ присутня як у цитозолі, так і в матриксі мітохондрій (ізоформа м-АСТ). У нормі ці ферменти практично не проникають у плазму крові через інтактність плазматичної мембрани. При вірусному чи токсичному гепатиті, ішемічному ураженні печінки або при інфаркті міокарда виникає некроз клітин (гепатоцитів чи кардіоміоцитів), що супроводжується руйнуванням плазматичних мембран і, у разі залучення мітохондрій, також внутрішніх мітохондріальних мембран. Внаслідок цього цитозольні та мітохондріальні ізоформи ферментів масово вивільняються в міжклітинний простір і далі в системний кровотік, що призводить до різкого (у десятки й сотні разів) зростання їх активності в плазміни плазми. Регуляція активності АЛТ і АСТ у крові при патології не пов’язана з гормональною індукцією чи зміною швидкості синтезу самих ферментів, оскільки час напівжиття мРНК та білків трансаміназ становить години-доби, а пік активності в крові настає вже через 12–48 годин після ураження. Підвищення активності не залежить від зміни катаболізму чи синтезу амінокислот як таких, а є прямим наслідком порушення бар’єрної функції мембран. Клінічно різке зростання АЛТ (більше, ніж АСТ) свідчить переважно про ураження печінки, тоді як переважання АСТ (особливо мітохондріальної ізоформи) характерне для інфаркту міокарда чи тяжкого гепатиту з некрозом. Саме пошкодження мембран і вихід ферментів у кров є єдиним біохімічним механізмом, що пояснює настільки швидке й значне зростання активності індикаторних ферментів при гострих ураженнях тканин. Інші механізми (гормональна індукція, зміна швидкості трансамінування амінокислот чи дефіцит коферменту) не здатні викликати настільки вираженого підвищення активності трансаміназ у плазмі протягом кількох годин–доби, оскільки вони впливають лише на внутрішньоклітинну активність ферментів, а не на їх концентрацію в крові. Таким чином, правильна відповідь відображає єдиний реальний патофізіологічний процес – цитоліз із порушенням цілісності клітинних мембран.