Лікар-дослідник у складі альпіністської експедиції піднявся у базовий табір, розташований на висоті 5000 м. На 3-й день перебування у нього з’явилися ознаки гірської хвороби: задишка, головний біль, втрата апетиту, загальна слабкість, ціаноз. Який тип гіпоксії має місце в цьому випадку?

Чому це правильна відповідь

На висоті 5000 м барометричний тиск становить близько 380–420 мм рт. ст., що призводить до падіння парціального тиску кисню в альвеолярному повітрі (PAO₂) до 45–55 мм рт. ст. (у нормі ≈100 мм рт. ст.) і, відповідно, до зниження напруги кисню в артеріальній крові (PaO₂) нижче 60 мм рт. ст. При цьому насичення гемоглобіну киснем (SaO₂) падає нижче 85–90%, що викликає справжню артеріальну гіпоксемію. Гіпоксична гіпоксія характеризується первинним зниженням надходження кисню в кров при збереженій здатності гемоглобіну його зв’язувати, нормальній серцевій діяльності та нормальному тканинному використанні кисню. Зниження PaO₂ активує периферичні хеморецептори каротидних і аортальних тілець, що призводить до гіперпное через стимуляцію дихального центру, тахікардії та вазоконстрикції легеневих артеріол. Одночасно гіпоксія стимулює секрецію еритропоетину нирками, однак на 3-ій день ще немає вираженої гемічної компенсації. Клінічно це проявляється задишкою в спокої, головним болем через гіпоксичну вазодилатацію мозкових судин, нудотою, слабкістю та ціанозом центрального типу. Гірська хвороба є класичним прикладом гіпоксичної гіпоксії, оскільки єдиним первинним патогенетичним фактором є зниження парціального тиску кисню в атмосферному повітрі, а всі інші механізми (циркуляторні, гемічні, тканинні) залишаються інтактними або залучаються вторинно.