Послаблення кровопостачання органа зумовлює розвиток гіпоксії, яка активізує функцію фібробластів. Об’єм яких елементів збільшується в цій ситуації?

Чому це правильна відповідь

Хронічна гіпоксія, що виникає при послабленні кровопостачання, призводить до активації гіпоксія-індукованого фактора HIF-1α в фібробластах і міофібробластах строми органа. Стабілізований HIF-1α трансактивує гени, що кодують TGF-β1, PDGF, CTGF, VEGF та проангіогенні фактори, які стимулюють проліферацію фібробластів і їх трансдиференціювання в міофібробласти. Активовані фібробласти різко підвищують синтез компонентів міжклітинної речовини: колагену I і III типу, фібронектину, глікозаміногліканів (гіалуронова кислота, дерматансульфат), тенасцину та інших матриксних білків. Одночасно HIF-1α та TGF-β пригнічує активність матриксних металопротеїназ (MMP-1, MMP-3) і стимулює синтез їх інгібіторів (TIMP-1), що блокує деградацію новоутвореного матриксу. Внаслідок цього об’єм міжклітинної речовини прогресивно збільшується, розвивається дифузний або вогнищевий фіброз (склероз) органа, що є універсальною реакцією строми на хронічну гіпоксію незалежно від первинної причини ішемії. Збільшення об’єму міжклітинної речовини призводить до компресії паренхіматозних елементів і мікросудин, ще більше погіршує перфузію та оксигенацію, формуючи порочне коло гіпоксія-фіброз. Клінічно це проявляється прогресуючою функціональною недостатністю органа (серцева недостатність при кардіосклерозі, ниркова недостатність при нефросклерозі, цироз печінки тощо). Саме гіперпродукція міжклітинної речовини фібробластами є ключовим патогенетичним механізмом хронічної гіпоксичної перебудови тканини, а не проліферація паренхіми чи судин.