Людина за призначенням лікаря тривалий час приймала препарат з групи глюкокортикоїдних гормонів. Секреція якого (яких) з наведених гормонів буде пригнічена внаслідок цього?

Чому це правильна відповідь

Тривале екзогенне введення глюкокортикоїдів (преднізолон, дексаметазон, гідрокортизон тощо) створює високий рівень циркулюючих кортикостероїдів, який через механізм негативного зворотного зв’язку пригнічує секрецію кортиколіберину (CRH) у гіпоталамусі та адренокортикотропного гормону (АКТГ, кортикотропін) у передній долі гіпофіза. Найбільш чутливим до цього пригнічення є саме АКТГ, оскільки глюкокортикоїди безпосередньо інгібують транскрипцію гена POMC (проопіомеланокортину), з якого утворюється АКТГ. В результаті розвивається вторинна надниркова недостатність із атрофією пучкової та сітчастої зон кори надниркових залоз, зниженням продукції ендогенних глюкокортикоїдів та андрогенів наднирників, тоді як клубочкова зона (продукція альдостерону) залишається інтактною, бо регулюється переважно ренін-ангіотензиновою системою. Механізм реалізується через активацію глюкокортикоїдних рецепторів (GR) у гіпоталамічних нейронах та гіпофізарних кортикотрофах, з наступною транслокацією комплексу GR–глюкокортикоїд у ядро, де він зв’язується з негативними глюкокортикоїд-відповідними елементами (nGRE) у промоторів генів CRH та POMC і пригнічує їхню експресію. При тривалому прийомі глюкокортикоїдів (більше 2–3 тижнів) пригнічення АКТГ стає глибоким і стійким, що клінічно проявляється синдромом відміни при різкому припиненні терапії. Фармакокінетично синтетичні глюкокортикоїди мають значно більшу спорідненість до GR та довший період напіввиведення (преднізолон 18–36 год, дексаметазон до 54 год), ніж природний кортизол (близько 90 хв), тому навіть замісні дози викликають виражене пригнічення осі гіпоталамус–гіпофіз–наднирники. Відновлення секреції АКТГ після відміни може тривати від кількох тижнів до року залежно від тривалості та дози терапії. Саме кортикотропний гормон (АКТГ) є первинною та найбільш виражено пригніченою ланкою при тривалій глюкокортикоїдній терапії, тоді як секреція соматотропіну, тиреотропіну, гонадотропінів та пролактину пригнічується лише при надвисоких дозах і тривалому лікуванні, а мінералокортикоїди (альдостерон) практично не страждають.