До ендокринолога звернулась хвора 45-ти років із скаргами на підвищення апетиту, сухість слизових оболонок ротової порожнини, збільшення діурезу. При обстеженні вперше виявлено інсулін незалежний діабет. Який з названих препаратів доцільно призначити хворій?

Чому це правильна відповідь

Глібенкламід належить до похідних сульфонілсечовини другої генерації і чинить гіпоглікемізуючу дію виключно шляхом стимуляції ендогенної секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Він зв’язується з сульфонілсечовинним рецептором SUR1 на мембрані β-клітин, закриває АТФ-чутливі калієві канали (Kir6.2), викликає деполяризацію мембрани, відкриття потенціалзалежних кальцієвих каналів, зростання внутрішньоклітинного Ca2+ і екзоцитоз інсулінових гранул. Ефект є глюкозозалежним, але виражений, що робить препарат ефективним саме при цукровому діабеті 2 типу, коли β-клітини ще зберігають функціональну активність. Клінічна картина (жінка 45 років, вперше виявлений інсуліннезалежний діабет, поліфагия, сухість у роті, поліурія) є класичною для цукрового діабету 2 типу з відносним дефіцитом інсуліну на тлі інсулінорезистентності. Глібенкламід є препаратом першого ряду при цьому стані, оскільки підсилює секрецію власного інсуліну і швидко усуває гіперглікемію без необхідності екзогенного введення інсуліну. Глібенкламід має високу біодоступність, значне зв’язування з білками плазми, метаболізується в печінці з утворенням активних метаболітів і виводиться нирками та жовчю, що вимагає обережності у літніх і при порушенні функ