У пацієнта, який суворо виконував рекомендації щодо дотримання певної дієти протягом 10 днів, було проведено дослідження величини дихального коефіцієнта. Результат: ДК=1,0. Якої дієти дотримувався пацієнт?

Чому це правильна відповідь

Дихальний коефіцієнт є відношенням об’єму виділеного CO₂ до об’єму поглинутого O₂ і відображає, який субстрат окиснюється в організмі. Значення 1,0 є характерним саме для повного аеробного окиснення вуглеводів, оскільки в їх молекулах співвідношення атомів кисню та водню таке, що для утворення CO₂ і H₂O не потрібне додаткове надходження кисню понад той, що вже міститься в субстраті. На клітинному рівні окиснення глюкози відбувається через гліколіз, піруватдегідрогеназну реакцію та цикл трикарбонових кислот, у яких кожна молекула глюкози дає рівну кількість молекул CO₂ і потребує строго визначену кількість O₂ для роботи дихального ланцюга. Саме це забезпечує співвідношення CO₂/O₂, що дорівнює одиниці. На системному рівні при тривалому надходженні вуглеводів як основного енергетичного субстрату гормональна регуляція спрямована на посилення їх окиснення. Інсулін стимулює захоплення глюкози клітинами та пригнічує ліполіз, тому внесок жирів у енергетичний обмін мінімальний, а дихальний коефіцієнт наближається до значення, характерного саме для вуглеводів. Зворотні зв’язки реалізуються через зміну концентрації глюкози та інсуліну в крові, що стабілізує використання саме цього субстрату. За таких умов інші поживні речовини не роблять суттєвого внеску в газообмін, і виміряний дихальний коефіцієнт залишається близьким до 1,0. Саме відповідність отриманого значення дихального коефіцієнта теоретичному показнику для вуглеводів є прямим фізіологічним доказом того, що енергетичний обмін переважно забезпечувався їх окисненням.