Хворий 50-ти років страждає на гіпертонічну хворобу. Під час фізичного навантаження у нього з’явилися відчуття м’язової слабкості, нестачі повітря, синюшність губ, шкіри, обличчя, дихання супроводжувалося відчутними на відстані вологими хрипами. Який механізм лежить в основі виникнення такого синдрому?

Чому це правильна відповідь

Патологія належить до гострих порушень серцевого накачування, при яких первинно уражений лівий шлуночок раптово втрачає здатність забезпечувати адекватний серцевий викид. В основі лежить ішемічно-гіпоксичне ураження кардіоміоцитів з порушенням утворення АТФ, дисфункцією іонних насосів та розвитком гострої насосної недостатності. Це призводить до зниження ударного об’єму та різкого підвищення кінцево-систолічного та кінцево-діастолічного тиску у лівому шлуночку. Центральним механізмом є гостре підвищення тиску у лівому передсерді та у легеневих венах, що викликає гідростатичну транссудацію плазми у інтерстицій легенів. Зростає проникність ендотелію під впливом гіпоксичного ушкодження та активації симпато-адреналової системи, що посилює судинний спазм і поглиблює венозне перевантаження. Рідина переходить спочатку до інтерстицію, а при тяжкому перебігу — у альвеоли, формуючи набряк легенів. Гострий набряк легенів порушує дифузію газів, особливо кисню, формуючи тяжку артеріальну гіпоксемію. Гіпоксемія призводить до централізації кровообігу, периферичного вазоспазму, гемодинамічної гіпоксії м’язів, що клінічно проявляється вираженою слабкістю. Ці механізми доповнюються порушенням сурфактантної системи, зменшенням комплаєнсу легень і різким підвищенням роботи дихання. Вологі хрипи є результатом накопичення пінистого ексудату у дихальних шляхах та турбулентного проходження повітря через рідину. Вони стають чути на відстані при масивному заповненні альвеол і бронхіол, що є типовим для гострого альвеолярного набряку. Синюшність губ і шкіри відображає тяжку системну гіпоксію, на фоні якої організм не справляється з підтриманням нормального насичення гемоглобіну. Патогенетично важливо, що клініка виникає гостро, часто після фізичного навантаження, коли потреба міокарда у кисні зростає, а уражений лівий шлуночок не здатний адекватно збільшити продуктивність. Це і визначає гострий характер симптомів на фоні хронічної гіпертонічної хвороби, що призвела до структурних змін міокарда (гіпертрофія, ремоделювання), які знижують резервні можливості серця. Тому саме гостра лівошлуночкова недостатність найточніше пояснює клінічну картину.