При розслідуванні спалаху внутрішньолікарняної інфекції виділені чисті культури золотистого стафілококу від хворих, медперсоналу та деяких об’єктів навколишнього середовища. Яке дослідження необхідно провести, щоб визначити ідентичність виділених стафілококів і встановити джерело госпітальної інфекції?

Чому це правильна відповідь

Staphylococcus aureus є грампозитивною кулястою бактерією, що розташовується гронами, нерухомою, без спор та капсули в більшості штамів, факультативним анаеробом з товстою пептидоглікановою стінкою, що містить тейхоєві кислоти та білок А. Збудник продукує численні фактори патогенності: ентеротоксини, токсин синдрому токсичного шоку, ексфоліатини, лейкоцидин Пантон-Валентайна, ферменти (коагулаза, гіалуронідаза, протеази, ліпаза), що забезпечують адгезію, інвазію та уникнення фагоцитозу завдяки білку А, який зв'язує Fc-фрагмент IgG. Стафілокок тропний до шкіри, слизових, ранових поверхонь, здатний викликати гнійно-запальні процеси різної локалізації, включаючи внутрішньолікарняні інфекції. Патогенез госпітальних інфекцій, спричинених S. aureus, пов'язаний з колонізацією медперсоналу чи пацієнтів, забрудненням інструментів, рук чи поверхонь з подальшим контактним чи аерогенним передаванням. Після проникнення в рану чи катетер виникає локальне запалення з утворенням абсцесів, можливим гематогенним поширенням до ендокарда, кісток чи легень. Імунна відповідь включає вроджений імунітет з нейтрофілами та макрофагами, але штами з лейкоцидином руйнують фагоцити; набутий імунітет гуморальний з антитілами до токсинів, але не запобігає реінфекціям через антигенну варіабельність. Діагностика базується на культуральному виділенні з гною, крові чи змивів, з ідентифікацією за коагулазопозитивністю, ростом на жовточно-сольовому агарі з золотистим пігментом. Для епідеміологічного розслідування спалахів внутрішньолікарняних інфекцій ключовим є типування штамів: фаготипування за чутливістю до набору стафілококових бактеріофагів дозволяє розділити штами на літичні групи та підгрупи, встановлюючи ідентичність ізолятів від хворих, персоналу та середовища. Молекулярні методи, як пульс-електрофорез чи MLST, сучасніші, але фаготипування залишається класичним і доступним для визначення джерела інфекції. Серотипування менш інформативне через обмежену варіабельність капсульних антигенів. Імунітет при стафілококових інфекціях нестерильний, переважно гуморальний з антитілами до токсинів та поверхневих антигенів, але неефективний проти рецидивів. Вакцини відсутні в рутинній практиці через антигенну варіабельність. Профілактика госпітальних інфекцій включає гігієну рук, ізоляцію колонізованих, деколонізацію мірамistinом чи мупіроцином, контроль антибіотикорезистентності. Саме фаготипування є методом вибору для встановлення ідентичності штамів золотистого стафілокока при розслідуванні спалаху внутрішньолікарняної інфекції, оскільки дозволяє порівняти літичний спектр фагів між ізолятами від хворих, персоналу та середовища, виявляючи єдине джерело. Ключова ознака задачі — чисті культури від різних джерел у межах спалаху — вимагає саме епідеміологічного типування, де фаготипування безпосередньо встановлює клональну спорідненість. Інші методи, як серотипування чи визначення біовару, менш дискримінаційні для S. aureus, а зараження тварин чи визначення патогенності не дають інформації про ідентичність штамів.