В приймальне відділення доставлений хворий з скаргами на сухість у роті, світлобоязнь та порушення зору. Шкіра гіперемована, суха, зіниці розширені, тахікардія. При подальшому обстеженні був встановлений діагноз: отруєння алкалоїдами беладони. Яке з лікарських засобів доцільно застосувати?

Чому це правильна відповідь

Алкалоїди беладони (атропін, гіосціамін, скополамін) є класичними конкурентними антагоністами мускаринових холінорецепторів (М1–М5). Блокуючи ці рецептори в екзокринних залозах, гладеньких мʼязах, серці та ЦНС, вони спричиняють пригнічення секреції слинних, потових, бронхіальних та шлункових залоз (сухість у роті, суха гаряча шкіра), міозу відсутній → мідріаз зі світлобоязню та паралічем акомодації, тахікардію за рахунок блокади М2-рецепторів синусового вузла, бронходилатацію, зниження моторики ШКТ. Клінічна картина отруєння беладоною — це класичний центральний та периферичний антихолінергічний синдром. Прозерин (неостигміну) є оборотним інгібітором ацетилхолінестерази, що призводить до накопичення ендогенного ацетилхоліну в усіх холінергічних синапсах. Збільшення концентрації ацетилхоліну в синаптичній щілині дозволяє йому ефективно конкурувати з алкалоїдами беладони за мускаринові рецептори та переважати їх блокуючу дію. Таким чином прозерин відновлює парасимпатичну іннервацію: стимулює секрецію залоз (зникає сухість у роті), звужує зіницю, усуває параліч акомодації, сповільнює ЧСС, підвищує тонус та моторику ШКТ і сечового міхура. Це єдиний препарат із запропонованих, що безпосередньо усуває наслідки блокади мускаринових рецепторів і є антидотом при отруєнні антихолінергічними речовинами. Фармакокінетично прозерин погано проникає через ГЕБ, тому при тяжких центральних проявах (галюцинації, делірій, судоми) його доповнюють фізостигміном, який проходить через ГЕБ, але в даній задачі переважають периферичні симптоми, тому прозерин є препаратом вибору. Препарат вводиться переважно парентерально (підшкірно, внутрішньомʼязово чи внутрішньовенно), діє швидко, але коротко (1–2 години), тому може знадобитися повторне введення до повного виведення алкалоїдів. При отруєнні М-холіноблокаторами розвивається толерантність до ацетилхоліну через надлишкову блокаду, тому підвищення його концентрації за допомогою інгібіторів холінестерази є патогенетично обґрунтованим. Прозерин не впливає на нікотинові рецептори, тому не викликає мʼязових фасцикуляцій чи паралічу (на відміну від надлишку прямих холіноміметиків), що робить його безпечнішим у цій ситуації. Клінічно прозерин є стандартним антидотом при отруєнні атропіном та іншими алкалоїдами беладони, трициклічними антидепресантами, антигістамінними І покоління, фенотіазинами — усіма препаратами з вираженою антихолінергічною дією. Саме конкурентний характер блокади М-холінорецепторів робить можливим усунення симптомів за допомогою інгібіторів ацетилхолінестерази, тоді як при необоротних інгібіторах холінестерази (фосфорорганічні сполуки) таке лікування було б протипоказаним.