При підозрі на туберкульоз хворій дитині зробили пробу Манту. Через 24 години у місці введення алергену з’явились припухлість, гіперемія і болючість. Які основні компоненти визначають цю реакцію організму?

Чому це правильна відповідь

Реакція на пробу Манту через 24 години є проявом гіперчутливості уповільненого типу (IV тип за Gell і Coombs), опосередкованої Т-лімфоцитами сенсибілізованими до антигенів Mycobacterium tuberculosis. Введений туберкулін (очищений білковий дериват) розпізнається пам’яттю CD4+ Т-лімфоцитами Th1-типу, які активуються, проліферують і секретують лімфокіни — IFN-γ, TNF-α, IL-2, хемокіни (MIP-1α, RANTES). IFN-γ активує макрофаги, посилює експресію MHC II та продукцію NO, TNF-α підвищує проникність судин і рекрутує мононуклеари. Мононуклеарна інфільтрація формується за рахунок Т-лімфоцитів і активованих макрофагів, які мігрують у місце введення антигену під дією лімфокінів; гранулоцити не беруть участі, бо це не негайна реакція. Клінічно це проявляється гіперемією, припухлістю та болючістю через місцевий набряк і запалення, пік реакції на 48–72 години, але ранні ознаки на 24 годину вже вказують на уповільнений тип. Наслідки позитивної реакції — підтвердження сенсибілізації до туберкульозу (інфікування чи вакцинація БЦЖ), але не активне захворювання; сильна реакція з некрозом може свідчити про активний процес. Ускладнення рідкісні, але можливий місцевий некроз при гіперреакції чи хибнопозитивна реакція після БЦЖ. Саме цей варіант правильний, бо ключова патогенетична ознака реакції на туберкулін через 24 години — активація сенсибілізованих Т-лімфоцитів з секрецією лімфокінів та інфільтрацією мононуклеарами; причинно-наслідковий зв’язок прямий: антиген → активація Т-клітин пам’яті → лімфокіни → рекрутування макрофагів → запалення уповільненого типу → гіперемія та припухлість, на відміну від негайної реакції з IgE, базофілами чи гуморальними антитілами.