У хворого 49-ти років на гострий панкреатит виникала загроза некрозу підшлункової залози, що супроводжувалось надходженням у кров і тканини активних панкреатичних протеїназ і розщеплення тканинних білків. Які захисні фактори організму можуть інгібувати ці процеси?

Чому це правильна відповідь

При гострому панкреатиті з некрозом підшлункової залози відбувається передчасна внутрішньоклітинна активація трипсиногену до трипсину за участю лізосомальних гідролаз катепсину В та порушення секреторного шляху, після чого активний трипсин автокаталітично активує інші проферменти (хімотрипсиноген, проеластазу, профосфоліпазу А2, прокалікреїноген). У результаті в кров і міжклітинний простір масивно надходять активні серинові протеїнази, які розщеплюють структурні та функціональні білки тканин, викликаючи аутоліз залози та перипанкреатичних тканин. Основними фізіологічними інгібіторами цих протеїназ у плазмі є α1-антитрипсин та α2-макроглобулін. α1-антитрипсин необоротно зв’язується з активним центром трипсину, еластази та плазміну, утворюючи ковалентний комплекс, що призводить до втрати ферментативної активності; α2-макроглобулін діє як «пастка» – після протеолітичного розрізу молекули фермент фізично захоплюється в порожнину макроглобуліну з подальшим швидким кліренсом комплексу рецептор-опосередкованим ендоцитозом гепатоцитами та макрофагами. Саме ці два інгібітори здатні ефективно нейтралізувати надлишок панкреатичних серинових протеїназ у системному кровотоці, запобігаючи прогресуванню ферментативного аутолізу та розвитку поліорганної недостатності при тяжкому панкреатиті. При вичерпанні їх резерву (споживанні) різко зростає ризик ферментативного шоку, ДВЗ-синдрому та некрозу жирової клітковини. Ключовою патофізіологічною ознакою, що визначає правильність відповіді, є специфічність саме до серинових протеїназ панкреатичного походження, тоді як інші варіанти не мають прямого інгібуючого впливу на трипсин, еластазу чи фосфоліпазу А2. Подальше виснаження α1-антитрипсину та α2-макроглобуліну призводить до неконтрольованої активації калікреїн-кінінової системи, вивільнення брадикініну, системного капілярного витоку та гіпотензії, що є патогенетичною основою ранньої гемодинамічної фази тяжкого панкреатиту.