Лікар швидкої допомоги був викликаний до жінки 40-ка років з приводу нападу бронхіальної астми з явищами стенокардії, лікар ввів хворій належний препарат. Який із наведених препаратів найбільш ефективний для невідкладної допомоги?

Чому це правильна відповідь

Сальбутамол є високоселективним агоністом β2-адренорецепторів гладеньких м’язів бронхів і чинить швидку та потужну бронходилатацію через активацію аденілатциклази, підвищення рівня цАМФ, зниження внутрішньоклітинного Са2+ і розслаблення бронхіального м’яза. При інгаляційному введенні ефект настає протягом 1–3 хвилин, досягає максимуму за 10–15 хвилин і триває 4–6 годин, що ідеально для купірування гострого нападу бронхіальної астми. Важливо, що сальбутамол практично не взаємодіє з β1-рецепторами серця (селективність β2/β1 > 1000), тому не викликає тахікардії, підвищення потреби міокарда в кисні та не погіршує супутню стенокардію, що критично важливо у пацієнтки з поєднанням астми та ішемії міокарда. На відміну від неселективних адреноміметиків (адреналін, ефедрин), сальбутамол не активує α-адренорецептори та β1-рецептори серця, тому не підвищує системний артеріальний тиск, не викликає рефлекторної тахікардії і не збільшує споживання кисню міокардом. Інші запропоновані засоби (платифілін, атропін) мають слабку бронхолітичну дію і виражені системні побічні ефекти (тахікардія, сухість у роті, затримка сечі), що неприпустимо при супутній стенокардії. Фармакокінетично при інгаляційному застосуванні лише 10–20 % дози досягає бронхів, решта осідає в ротоглотці і всмоктується системно, але завдяки високій β2-селективності навіть системна фракція не викликає значної кардіостимуляції. Саме поєднання швидкої бронходилатації, тривалої дії та мінімального впливу на серце робить сальбутамол препаратом першого вибору для невідкладної допомоги при бронхообструктивному синдромі, особливо при супутній ІХС.