У юнака 20-ти років діагностовано спадковий дефіцит УДФ-глюкуронілтрансферази. Підвищення якого показника крові підтверджує діагноз?

Чому це правильна відповідь

Обмін білірубіну належить до метаболізму гему і включає утворення некон’югованого білірубіну в ретикулоендотеліальній системі при розпаді гемоглобіну, транспорт його в крові у комплексі з альбуміном, захоплення гепатоцитами та кон’югацію з глюкуроновою кислотою в ендоплазматичному ретикулумі. Ключовим ферментом кон’югації є УДФ-глюкуронілтрансфераза (УГТ1A1), яка каталізує перенесення глюкуронової кислоти від УДФ-глюкуронату на гідроксильні групи білірубіну з утворенням моно- та диглюкуронідів — водорозчинних сполук, що екскретуються з жовчю в кишечник. При спадковому дефіциті УДФ-глюкуронілтрансферази, як у синдромі Кріглера-Найяра, кон’югація білірубіну порушена, що призводить до накопичення в крові саме некон’югованого (непрямого) білірубіну, оскільки він не перетворюється на кон’юговану форму. Регуляція активності УГТ1A1 відбувається на рівні експресії гена, а також індукції фенобарбіталом, який збільшує синтез ферменту; гормональні впливи менш значущі, хоча глюкокортикоїди можуть непрямо стимулювати глюкуронідацію. При дефіциті ферменту некон’югований білірубін накопичується в плазмі, легко проникає через гематоенцефалічний бар’єр у новонароджених і викликає ядерну жовтяницю з ризиком білірубінової енцефалопатії, тоді як у дорослих проявляється помірною некон’югованою гіпербілірубінемією без значного ураження печінки. Клінічно синдром Кріглера-Найяра типу I характеризується високим рівнем непрямого білірубіну (до 400–800 мкмоль/л), тоді як тип II — помірним підвищенням з відповіддю на фенобарбітал. Відсутність кон’югації не впливає на подальшу екскрецію білірубіну в кишечник, тому утворення уробіліногену та стеркобіліну різко знижене, сеча і кал бліді, але основним лабораторним маркером є саме підвищення непрямого білірубіну при нормальному рівні прямого. Це відрізняє дефіцит УДФ-глюкуронілтрансферази від порушень захоплення білірубіну (синдром Жильбера, де також непрямий білірубін підвищений, але менш виражено) чи від обструктивних жовтяниць, де домінує прямий білірубін. Таким чином, підвищення саме непрямого (некон’югованого) білірубіну є діагностичним підтвердженням дефіциту УДФ-глюкуронілтрансферази, оскільки блокада відбувається на етапі кон’югації в гладкому ЕР гепатоцитів.