Офтальмолог з діагностичною метою (розширення зіниць для огляду очного дна) використав 1 % розчин мезатону. Мідріаз, викликаний препаратом, обумовлений:

Чому це правильна відповідь

Мезатон (фенілефрин) є селективним агоністом α1-адренорецепторів і при місцевому застосуванні в кон’юнктивальний мішок активує α1-рецептори радіального м’яза райдужки (m. dilatator pupillae). Активація α1-рецепторів через Gq-білок стимулює фосфоліпазу С, підвищує утворення IP3 і DAG, мобілізує Ca2+ з внутрішньоклітинних депо і викликає скорочення радіального м’яза, що призводить до розширення зіниці (мідріазу). Ефект є прямим міотропним і не супроводжується циклоплегією (паралічем акомодації), тому мезатон ідеально підходить для діагностичного огляду очного дна без порушення акомодації. Фенілефрин при місцевому застосуванні в очних краплях практично не всмоктується системно, тому не чинить вираженої судинозвужувальної дії на кон’юнктиву і не підвищує внутрішньоочний тиск (на відміну від адреналіну). Мідріаз розвивається через 10–15 хвилин і триває 2–4 години, що достатньо для офтальмоскопії. У задачі використання 1 % розчину мезатону саме з діагностичною метою (розширення зіниць для огляду очного дна) чітко вказує на активацію α1-адренорецепторів радіального м’яза райдужки. Жоден інший механізм (блокада α1, активація β1, α2 чи М-холінорецепторів) не викликає мідріазу при місцевому застосуванні.