До лікаря-інфекціоніста на прийом прийшов хворий зі скаргами на лихоманку, яка триває три дні, загальну слабкість, безсоння, погіршення апетиту. Лікар припускає черевний тиф. Для підтвердження діагнозу найдоцільніше призначити виділення:

Чому це правильна відповідь

Збудником черевного тифу є Salmonella enterica serovar Typhi — грамнегативна паличка родини Enterobacteriaceae. Це рухома бактерія з перитрихиальними джгутиками, без спор, з типовою грамнегативною клітинною стінкою, що містить ліпополісахарид з О-антигеном, а також Vi-капсульний антиген, який відіграє ключову роль у патогенезі та імунній евізії. Саме наявність Vi-антигену забезпечує стійкість бактерії до фагоцитозу та комплементу. Після потрапляння в організм з їжею або водою Salmonella Typhi проходить через епітелій тонкої кишки, проникаючи через М-клітини пейєрових бляшок. Далі бактерії активно фагоцитуються макрофагами, але не знищуються, а розмножуються всередині них, що забезпечує їх поширення лімфогенним і гематогенним шляхами. Уже в перші дні захворювання формується бактеріємія. Патогенез черевного тифу на ранньому етапі характеризується саме циркуляцією збудника в крові, що клінічно проявляється лихоманкою, загальною інтоксикацією, слабкістю та порушенням сну. Кишкові прояви на цьому етапі можуть бути відсутні або мінімальні, оскільки масивне ураження кишкових лімфоїдних структур розвивається пізніше. З позиції лабораторної діагностики, у перший тиждень захворювання найбільш інформативним методом є бактеріологічне дослідження крові з виділенням гемокультури. Саме кров містить максимальну концентрацію збудника в період ранньої бактеріємії, тоді як у випорожненнях або жовчі сальмонели з’являються пізніше. Ключовою мікробіологічною ознакою з умови задачі є тривалість лихоманки три дні, що відповідає ранній фазі черевного тифу. Прямий причинно-наслідковий зв’язок між ранньою бактеріємією та ефективністю посіву крові обґрунтовує вибір саме гемокультури як найбільш доцільного методу підтвердження діагнозу.