До інфекційного відділення шпиталізовано пацієнта із встановленим попереднім діагнозом: черевний тиф. Хворіє впродовж трьох днів. Температура тіла 39°C. Який метод лабораторної діагностики потрібно застосувати для підтвердження діагнозу?

Чому це правильна відповідь

Salmonella Typhi є грамнегативною рухливою паличкою з перитрихіальними джгутиками, факультативним анаеробом, не утворює спор чи капсули, має соматичний O-антиген, джгутиковий H-антиген та поверхневий Vi-антиген, який частково маскує O-антиген і ускладнює ранню серологічну ідентифікацію. Збудник строго патогенний для людини, характеризується високою інвазивністю, здатністю проникати через М-клітини кишечника та виживати внутрішньоклітинно в макрофагах. Ендотоксин відіграє ключову роль у розвитку лихоманки та інтоксикації. Основними факторами патогенності є ендотоксин як компонент зовнішньої мембрани, система секреції типу III для ін’єкції ефекторних білків у клітини хазяїна, Vi-антиген для стійкості до комплементу та фагоцитозу, а також адгезини та інвазини, що забезпечують проникнення та дисемінацію. Збудник має тропність до ретикуло-ендотеліальної системи, зокрема печінки, селезінки, кісткового мозку та пейєрових бляшок. У перші дні захворювання спостерігається виражена бактеріємія, що робить кров основним матеріалом для етіологічної діагностики на ранній стадії. Патогенез черевного тифу починається з фекально-орального проникнення, розмноження в тонкій кишці, інвазії через М-клітини, захоплення макрофагами та гематогенної дисемінації з бактеріємією вже на першому тижні хвороби. Бактеріємія зумовлює постійну високу лихоманку, інтоксикацію, відносну брадикардію та інші системні прояви. Запальна відповідь включає вроджений імунітет з активацією макрофагів, але збудник виживає внутрішньоклітинно, що призводить до тривалої бактерієміі. На третій день хвороби бактеріємія є максимально вираженою, тому виділення збудника з крові має найвищу чутливість. Діагностика черевного тифу на ранній стадії (перший тиждень) базується на виділенні гемокультури шляхом посіву крові на жовчний бульйон чи інші збагачені середовища з подальшим пересівом на диференційно-діагностичні агари, такі як Ендо чи Плоскірєва. Чутливість методу на 1-му тижні сягає 80–90%, тоді як серологічні реакції (Відаля) стають інформативними лише з 2-го тижня, а виділення з сечі чи калу — пізніше. Мікроскопія крові неінформативна, ПЛР застосовують як допоміжний метод. Диференціювати від інших сальмонел допомагають біохімічні тести та сероварування. Імунітет при черевному тифі переважно клітинний за участю Т-лімфоцитів та макрофагів, гуморальні антитіла до O- та Vi-антигенів з’являються пізніше і не забезпечують стерильного імунітету. Післяінфекційний імунітет неповний, можливі рецидиви та хронічне носійство. Вакцини існують — пероральна жива Ty21a та парентеральна Vi-полісахаридна чи кон’югована, профілактика включає санітарно-гігієнічні заходи, контроль води та харчових продуктів, вакцинацію в ендемічних регіонах. Саме виділення гемокультури є правильним варіантом, оскільки на третій день черевного тифу бактеріємія є основною фазою патогенезу, і посів крові дозволяє безпосередньо виділити Salmonella Typhi з найвищою ймовірністю на ранній стадії, коли серологічні методи ще негативні, а виділення з калу чи сечі передчасне. Інші методи або менш чутливі в цей період, або стосуються пізніших етапів захворювання.