У дитини 8-ми років через 5 днів після контакту з хворим на вітряну віспу з’явилося нездужання, підвищилася температура, незабаром з’явилися характерні висипи. Який термін найточніше характеризує період, що передував появі перших ознак захворювання?

Чому це правильна відповідь

Varicella-zoster virus є ДНК-вмісним вірусом родини Herpesviridae з ікосаедричним капсидом, тегументом та ліпідвмісною оболонкою, що містить глікопротеїни для адгезії та проникнення в клітини. Оболонка робить вірус чутливим до ефіру, спирту та детергентів, а також зумовлює тропність до епітеліальних клітин шкіри, слизових і нейронів сенсорних гангліїв. Вірус не має ферментів агресії чи токсинів у класичному розумінні, але його патогенність визначається здатністю до литичної реплікації в епітелії з утворенням багатоядерних гігантських клітин та внутрішньоядерних еозинофільних включень, а також встановленням латентної інфекції в нервових клітинах. Патогенез вітряної віспи розпочинається з проникнення вірусу через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів аерогенним або контактним шляхом. Первинна реплікація відбувається в регіонарних лімфатичних вузлах і мононуклеарах, після чого настає первинна вірусемія з поширенням до ретикулоендотеліальної системи. Вторинна вірусемія призводить до дисемінації в шкіру, де вірус інфікує епідерміс, викликаючи балонуючу дегенерацію, утворення везикул і некроз. Системні симптоми зумовлені цитокіновою відповіддю на вірусемію, а імунна відповідь клітинного типу обмежує інфекцію, але дозволяє встановлення латенції. Інкубаційний період при вітряній віспі триває 10–21 день (найчастіше 14–16 днів) і є часом від моменту зараження до появи перших клінічних проявів, протягом якого вірус тихо реплікується та поширюється в організмі без зовнішніх ознак. У цей період інфікована особа не заразна, оскільки вірус ще не досягає шкіри та дихальних шляхів у достатній кількості для виділення. Клінічна картина з продромальним нездужанням, лихоманкою та поліморфним везикулярним висипом формується саме після завершення інкубаційного періоду внаслідок досягнення критичної вірусної навантаження в шкірі. Діагностика вітряної віспи переважно клінічна на підставі характерного висипу та контакту з хворим; лабораторне підтвердження включає мікроскопію вмісту везикул з виявленням багатоядерних клітин, ПЛР для детекції вірусної ДНК або серологічне визначення IgM. Матеріалом служить вміст везикул, зішкріб чи кров; диференціацію від простого герпесу проводять за локалізацією та поліморфізмом висипу, від ентеровірусної інфекції – за відсутністю сезонності та енантеми. Імунітет після перенесеної вітряної віспи довічний, переважно клітинний з підтримкою гуморального, запобігає реінфекції, але не елімінації латентного вірусу з ризиком реактивації у вигляді оперізуючого герпесу. Для специфічної профілактики застосовують живу атенуйовану вакцину (штам Oka), яка значно знижує тяжкість захворювання; неспецифічна профілактика полягає в ізоляції хворих від моменту появи висипу до відпадання кірочок. Термін "інкубаційний" є правильним, оскільки саме він характеризує період від контакту з хворим до появи перших ознак (нездужання та температури), протягом якого вірус реплікується приховано, що типово для вітряної віспи з її тривалим інкубаційним періодом. Описана ситуація з проявами через довший час після контакту безпосередньо відображає класичний інкубаційний період Varicella-zoster virus, на відміну від інфекцій з коротким інкубаційним періодом, як-от грип чи простій герпес, і чітко відрізняє його від періодів заразності чи латенції.