Чоловіка госпіталізували до інфекційного відділення на 2-у добу захворювання з попереднім діагнозом: інфекційний мононуклеоз. Який результат лабораторного дослідження може підтвердити діагноз у пацієнта в день госпіталізації?

Чому це правильна відповідь

Вірус Епштейна-Барр належить до герпесвірусів, є ДНК-вмісним вірусом з оболонкою, що містить глікопротеїни для адгезії та злиття з В-лімфоцитами та епітеліальними клітинами ротоглотки. Вірус має тропність до В-лімфоцитів завдяки рецептору CD21, здатний до латентної персистенції з експресією ядерних антигенів EBNA, ранніх антигенів EA та капсидного антигену VCA. Після первинної інфекції вірус залишається в організмі довічно в латентній формі в В-клітинах пам’яті. Основними антигенами для серологічної діагностики є вірусний капсидний антиген VCA, ранній антиген EA та ядерний антиген EBNA. IgM-антитіла до VCA з’являються найраніше — вже на 1–2 добу клінічних проявів, досягають піку в перші тижні та зникають через 1–3 місяці, вказуючи на гостру первинну інфекцію. IgG до VCA з’являються дещо пізніше і зберігаються довічно, тоді як IgG до EBNA виникають через 2–4 місяці і також персистують. Виявлення IgM до VCA є маркером активної первинної інфекції вірусом Епштейна-Барр. Патогенез інфекційного мононуклеозу полягає в аерогенному чи контактному (через слину) проникненні вірусу в ротоглотку, реплікації в епітелії та В-лімфоцитах мигдаликів, подальшій полікілональній активації В-клітин з масивним лімфоцитозом та появою атипових мононуклеарів. Вірус викликає гетерофільні антитіла та специфічну імунну відповідь з участю цитотоксичних Т-лімфоцитів, що призводить до лихоманки, ангіни, лімфаденопатії, спленомегалії. Клінічна картина розвивається швидко, і на 2-гу добу вже можливе виявлення ранніх маркерів гострої інфекції. Діагностика інфекційного мононуклеозу на ранніх стадіях базується на виявленні IgM-антитіл до VCA вірусу Епштейна-Барр методом ІФА, що є високочутливим і специфічним у перші дні захворювання. Гетерофільні антитіла (реакція Паулю-Буннеля-Давидсона) з’являються пізніше і менш специфічні. Виділення вірусу складне і не застосовується рутинно, ПЛР використовують для виявлення ДНК при імунодефіцитах чи ускладненнях. Серологічний профіль дозволяє диференціювати від цитомегаловірусної інфекції чи герпесу. Імунітет при інфекційному мононуклеозі переважно клітинний з домінуванням CD8+ Т-лімфоцитів, що контролюють інфіковані В-клітини; гуморальна відповідь забезпечує довічний IgG до VCA та EBNA. Післяінфекційний імунітет ефективний проти симптоматичної хвороби, але не проти реактивації чи безсимптомного виділення вірусу. Специфічної вакцини немає, профілактика неспецифічна — уникнення близького контакту зі слиною хворих. Саме виявлення IgM-антитіл до вірусу Епштейна-Барр є правильним варіантом, оскільки на 2-гу добу захворювання при підозрі на інфекційний мононуклеоз тільки цей маркер може бути позитивним і підтверджує гостру первинну інфекцію EBV завдяки ранній появі IgM до VCA. Інші варіанти або стосуються пізніх стадій, або інших вірусів, або технічно неможливі в такі терміни.