В тубдиспансері у хворого на інфільтративну форму туберкульозу легень, який лікувався ізоніазидом, проявилися симптоми В6-гіповітамінозу. Чому ізоніазид призводить до цього явища?

Чому це правильна відповідь

Правильний варіант — Iзоніазид є антагоністом вітаміну В6, оскільки ізоніазид (гідразид ізонікотинової кислоти), будучи протитуберкульозним засобом першого ряду, функціонально “виводить з роботи” піридоксин у формі його активного коферменту — піридоксаль-5-фосфату (PLP). Клінічно це проявляється синдромом В6-гіповітамінозу, найхарактерніше — периферичною нейропатією/парестезіями, невритами, судомами у схильних осіб. Це не випадковий “дефіцит на фоні хвороби”, а прямий наслідок хімічної взаємодії препарату з метаболізмом піридоксину та PLP-залежними ферментними реакціями. Тип фармакологічного процесу тут — переважно ферментно-коферментний і метаболічний, а не рецепторний: йдеться про порушення роботи коферментної системи. Ізоніазид може утворювати гідразонові сполуки з піридоксалем/піридоксальфосфатом, що зменшує доступність функціонально активного PLP. Додатково ізоніазид впливає на перетворення піридоксину в активну форму (через “вимивання” коферменту з обміну та зниження функціональних запасів). У підсумку падає активність PLP-залежних ферментів, насамперед амінотрансфераз і декарбоксилаз амінокислот, а це означає збої в синтезі нейромедіаторів (зокрема, ГАМК) і в нормальному метаболізмі нервової тканини. На клітинному та органному рівні дефіцит PLP у нейронах і в периферичних нервах порушує баланс збудження/гальмування і метаболічну підтримку аксона та мієліну. Зменшення синтезу ГАМК (через PLP-залежну глутаматдекарбоксилазу) підвищує нейрональну збудливість, що пояснює схильність до судом при вираженому дефіциті або при додаткових провокуючих чинниках. Паралельно розлади амінокислотного обміну та синтезу деяких нейромедіаторів сприяють розвитку неврологічної симптоматики, що в навчальних задачах найчастіше формулюють як “симптоми В6-гіповітамінозу” на фоні терапії ізоніазидом. Фармакокінетика ізоніазиду сама по собі не є ключем до цього питання, але важливо, що препарат застосовується тривало, а ризик дефіциту В6 накопичується з часом. Ізоніазид добре всмоктується і широко розподіляється, проходить у тканини, включно з ЦНС; метаболізується в печінці (ацетилюванням), і індивідуальні відмінності метаболізму можуть впливати на частоту токсичних ефектів загалом. Проте саме В6-дефіцит у цьому випадку зумовлений не “поганим всмоктуванням” вітаміну чи “прискореним виведенням”, а антагоністичною взаємодією на рівні коферменту: навіть при нормальному надходженні піридоксину його активна функціональна форма стає недостатньою. Клінічно-фармакологічний сенс цього зв’язку такий: ізоніазидом лікують туберкульоз завдяки пригніченню синтезу міколевих кислот (через активацію препарату бактеріальною каталазою-пероксидазою KatG і подальше гальмування InhA у М. tuberculosis), але “платою” за тривалу терапію є низка токсичностей, серед яких нейротоксичність з В6-дефіцитом — одна з найбільш класичних. Саме тому в клінічній практиці профілактично додають піридоксин у групах ризику (вагітні, алкозалежність/мальнутриція, ВІЛ, діабет, нейропатії, літній вік), щоб зберегти PLP-залежні процеси і запобігти неврологічним ускладненням. Отже ключова ознака задачі — терапія ізоніазидом і поява симптомів В6-гіповітамінозу — прямо вказує на антагонізм ізоніазиду до вітаміну В6 на рівні активного коферменту.