MedOnline Тренуватись онлайн

У чоловіка, хворого на цукровий діабет, виникли значна спрага, дисфагія та порушення психічної діяльності. Який тип розладів водно-електролітного балансу характеризує поява цих ознак?

Чому це правильна відповідь

У пацієнта з цукровим діабетом форма порушення є результатом складних метаболічних і водно-електролітних змін, спричинених вираженою гіперглікемією. Підвищена концентрація глюкози в плазмі значно збільшує її осмолярність, що створює потужний осмотичний градієнт для переміщення води із клітинного простору в судинне русло. Це викликає клітинну дегідратацію, зростання ефективної осмолярності плазми та стимулює сильне відчуття спраги як адаптаційну відповідь до дефіциту води. На молекулярному рівні осмотичний діурез є ключовим механізмом: перевищення ниркового порогу для глюкози призводить до глюкозурії, що порушує реабсорбцію води у проксимальних канальцях. Нереабсорбована глюкоза утримує воду в просвіті нефрону, формуючи поліурію з масивною втратою води, яка значно перевищує втрату електролітів. Це підтримує гіперосмолярний стан плазми і спричиняє подальшу дегідратацію клітинних структур, включно з нейронами, що веде до неврологічних розладів. Клітинна дегідратація центральної нервової системи безпосередньо впливає на нейрональну функцію, порушує синаптичну передачу, змінює іонні градієнти і спричиняє психічні розлади, сплутаність свідомості, дезорієнтацію. Одночасно, у слизових оболонках ротової порожнини і глотки витікає вода внаслідок високої осмолярності крові, що формує дисфагію та відчуття пересихання, які є характерним проявом даного стану. Системними наслідками є прогресуюча гіповолемія, гемоконцентрація і ризик гіперосмолярної коми. Організм намагається компенсувати дефіцит води через активацію центру спраги, секрецію вазопресину та активацію ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, але без усунення гіперглікемії ці механізми не здатні відновити водний баланс. Цей варіант є правильним, бо клінічні прояви — спрага, неврологічні симптоми та порушення ковтання — є прямим наслідком гіперосмолярної дегідратації, яка виникає при некомпенсованому діабеті через осмотичний діурез. Жоден інший тип порушень водного балансу не має такого механізму і відповідної клінічної картини.

Чому інші варіанти не підходять

Гідратація ізоосмотична
Ізоосмотична гідратація характеризується надлишком води й електролітів без зміни осмолярності плазми, що веде до набряків і збільшення маси тіла. Вона не зумовлює сильну спрагу та неврологічні порушення, бо не викликає клітинної дегідратації, що принципово відрізняється від гіперосмолярного стану при діабеті.
Дегідратація ізоосмотична
Ізоосмотична дегідратація виникає при однаковій втраті води і солей, наприклад при крововтраті або діареї, і не супроводжується значним зростанням осмолярності плазми. Вона не викликає порушень психічної діяльності та вираженої спраги, оскільки клітинна дегідратація не є провідним механізмом.
Дегідратація гіпоосмотична
Гіпоосмотична дегідратація пов’язана з втратою електролітів більшою мірою, ніж води, що веде до переміщення води в клітини і розвитку клітинного набряку. У пацієнта, навпаки, спостерігається клітинна дегідратація через гіперосмолярність плазми, тому цей варіант суперечить клінічній картині.
Гідратація гіпоосмотична
Гіпоосмотична гідратація характеризується надлишком води і відносною нестачею електролітів, що викликає клітинний набряк, головний біль, судоми. Вона не супроводжується спрагою та осмотичним діурезом, тому не відповідає симптомам, які характерні саме для гіперосмолярної дегідратації.

Це одне питання з бази КРОК

У КРОК-хабі ці ж питання можна проходити з підрахунком результату, з роботою над помилками, статистикою за темами й системами, архівом і схожими тестами.

Схожі питання — Порушення обміну речовин