У жіночій консультації обстежується жінка, у якої було декілька мимовільних викиднів. На підставі клініко-епідеміологічного анамнезу було припущено хронічний токсоплазмоз. Яке лабораторне дослідження буде найефективнішим для підтвердження діагнозу?

Чому це правильна відповідь

Збудником є Toxoplasma gondii, облігатний внутрішньоклітинний паразит класу Apicomplexa, що в стадії тахізоїтів має серпоподібну форму з апікальним комплексом для активного проникнення в клітини, без джгутиків чи війок, огорнутий одношаровою мембраною, утворює тканеві цисти з брадизоїтами в хронічній фазі та ооцисти тільки в остаточних господарях – котячих. Паразит не має клітинної стінки бактеріального типу, капсули чи спор у стадіях, що циркулюють у людини. Факторами патогенності є здатність тахізоїтів активно інвазувати ядерні клітини, уникати злиття фагосоми з лізосомою, тропність до макрофагів, нейронів, міоцитів та трофобласту плаценти, швидке внутрішньоклітинне розмноження з лізисом клітини-господаря в гострій фазі та перехід у брадизоїти для латентної персистенції; класичних токсинів чи ферментів агресії не продукує, але викликає запальні реакції через імунну активацію. Патогенез хронічного токсоплазмозу у дорослих часто безсимптомний, але при первинному зараженні вагітної тахізоїти дисемінують гематогенно, проникають через плаценту, викликаючи ураження плода з некрозами, кальцифікатами в ЦНС, хоріоретинітом, що призводить до викиднів чи вроджених вад; у матері хронічна форма характеризується персистенцією цист у тканинах без активного розмноження, імунна відповідь клітинного типу контролює інфекцію, але не елімінує паразита повністю. Діагностика хронічного токсоплазмозу базується переважно на серологічних реакціях з виявленням специфічних IgG у високих титрах, що свідчить про перенесену інфекцію, та визначенням авідності IgG для оцінки давності зараження – низька авідність вказує на недавню первинну інфекцію; матеріалом є сироватка крові, ПЛР тканини плаценти чи амніотичної рідини використовується для підтвердження внутрішньоутробного зараження, але при хронічній формі у матері серологія є найефективнішою, морфологічне виявлення цист у тканинах можливе тільки при біопсії, що диференціює від інших протозоозів. Імунітет при токсоплазмозі переважно клітинний Th1-типу з активацією CD8+ Т-лімфоцитів та продукцією IFN-γ, що стримує розмноження тахізоїтів, післяінфекційний імунітет довічний у імунокомпетентних осіб з контролем латентної інфекції; вакцини для людини немає, профілактика включає уникнення контакту з котячими фекаліями, термічну обробку м'яса та серологічний скринінг вагітних з можливим лікуванням при первинній інфекції. Варіант "Серологічні реакції" є правильним, оскільки при підозрі на хронічний токсоплазмоз з анамнезом повторних викиднів ключовим є виявлення специфічних антитіл класу IgG у сироватці крові, що безпосередньо підтверджує контакт з Toxoplasma gondii та дозволяє оцінити ризик для плода; це чітко відрізняє від морфологічних методів, які малоефективні через внутрішньоклітинну локалізацію паразита та низьку кількість тахізоїтів у хронічній фазі, а шкірна проба не є стандартною для токсоплазмозу.