Пацієнту, який відчуває біль у суглобах, постійно призначають аспірин. Який фермент інгібує дія цього лікарського заcобу:

Чому це правильна відповідь

Аспірин (ацетилсаліцилова кислота) належить до ненаркотичних анальгетиків і нестероїдних протизапальних засобів, а його базовий фармакологічний процес — пригнічення синтезу ейкозаноїдів на рівні циклооксигеназного шляху метаболізму арахідонової кислоти. Клінічно це проявляється зменшенням болю в суглобах і запалення через зниження утворення простагландинів (насамперед PGE2 та PGI2), які в запаленні підвищують проникність, підтримують гіперемію та сенситизують ноцицептори, знижуючи поріг больової чутливості. Тому, коли пацієнту «постійно» дають аспірин від болю в суглобах, найкоректніше мішенню вважати фермент циклооксигеназу. Механістично аспірин відрізняється від більшості НПЗЗ тим, що інгібує циклооксигеназу необоротно: він ацетилює сериновий залишок активного центру ферменту (ЦОГ-1 і ЦОГ-2), блокуючи перетворення арахідонової кислоти в циклічні ендопероксиди (PGG2/PGH2) — попередники простагландинів і тромбоксану. Через це в тканинах із ядром (ендотелій, більшість клітин) активність ЦОГ може відновлюватися шляхом синтезу нового ферменту, тоді як тромбоцити (без’ядерні) не здатні синтезувати нову ЦОГ-1, і ефект на тромбоксан A2 у них зберігається до кінця життя тромбоцита. Хоча задача про суглобовий біль, саме циклооксигеназа є центральною мішенню, що пояснює як анальгезію, так і частину типових ризиків. На рівні сигнальних наслідків зниження PGE2 призводить до меншої сенситизації периферичних ноцицепторів до брадикініну та інших медіаторів запалення, а також до зменшення центральної простагландин-залежної передачі болю в спинному мозку. Одночасно пригнічення простагландинів у запаленій синовіальній тканині зменшує локальну вазодилатацію та набряк, що клінічно сприймається як полегшення болю та скутості. Отже, причинно-наслідковий зв’язок «аспірин → інгібування циклооксигенази → ↓ простагландинів → ↓ біль/запалення» є прямим і класичним. Фармакокінетично аспірин застосовується переважно перорально, швидко всмоктується й у тканинах частково гідролізується до саліцилату, який також має протизапальну активність, але ключова унікальність аспірину як препарату — саме необоротна ацетиляція ЦОГ. Виведення метаболітів відбувається нирками, а збільшення системної експозиції та токсичності імовірніше при порушеннях функції нирок і при високих/тривалих дозах. У контексті «постійного» приймання важливо, що інгібування ЦОГ-1 у слизовій шлунка зменшує синтез гастропротекторних простагландинів, що підвищує ризик ерозій, виразок і кровотеч; ці ефекти зумовлені тим самим ферментним шляхом, який і є правильною відповіддю в тесті. Регуляція ефекту й взаємодії аспірину також пояснюються через циклооксигеназу: комбінації з іншими НПЗЗ або глюкокортикоїдами підвищують ризик гастроінтестинальних ускладнень; поєднання з антикоагулянтами/антиагрегантами збільшує ризик кровотеч, бо додається антиагрегантний компонент через зниження TXA2 у тромбоцитах. Саме тому правильний вибір мішені — циклооксигеназа — найточніше узгоджує і терапевтичний ефект при суглобовому болю, і типові небажані ефекти та взаємодії, характерні для аспірину.