Пацієнта шпиталізовано зі встановленим попереднім діагнозом: анаеробна газова інфекція. На яке середовище необхідно посіяти матеріал для підтвердження діагнозу?

Чому це правильна відповідь

Clostridium perfringens є грампозитивною великою паличкоподібною бактерією з обрізаними кінцями, утворює центральні чи субтермінальні ендоспори, що надають клітині характерний вигляд тенісної ракетки, строго анаеробною, нерухомою, має полісахаридну капсулу в тканинах хазяїна. Збудник широко поширений у ґрунті та кишечнику тварин і людини як коменсал, але при потраплянні в глибокі рани з некротизованими тканинами та низьким редокс-потенціалом швидко розмножується з утворенням газу та токсинів. Clostridium perfringens є основним збудником класичної газової гангрени. Основними факторами патогенності є потужні екзотоксини, зокрема альфа-токсин (лецитиназа), що руйнує мембрани клітин і викликає некроз м’язів, а також інші токсини — тета, каппа, мю, ню, залежно від типу клостридії. Колагеназа та гіалуронідаза сприяють інвазивному поширенню, а ферментація вуглеводів з утворенням газу (водню та вуглекислого газу) призводить до крепітації тканин. Збудник має високу тропність до м’язової тканини в анаеробних умовах. Патогенез газової гангрени полягає в потраплянні спор у глибокі ранові дефекти з забрудненням ґрунтом чи некрозом, проростанні в вегетативні форми за низького окисно-відновного потенціалу, масивному розмноженні з продукцією токсинів та газу. Некроз м’язів швидко поширюється, супроводжується тяжкою інтоксикацією, бульбашками газу в тканинах та крепітацією. Імунна відповідь обмежена через швидкий перебіг і некроз, антитоксичні антитіла з’являються пізно, тому захворювання прогресує блискавично без раннього хірургічного втручання. Діагностика газової гангрени базується на клінічних ознаках та бактеріологічному дослідженні матеріалу з рани — ексудату, некротизованих тканин чи м’язів. Для виділення клостридій необхідні суворо анаеробні умови, тому матеріал посівають у середовище Кітта-Тароцці — глибокий м’ясо-пептонний бульйон з шматочками м’яса чи печінки для створення градієнту кисню та підтримки редокс-потенціалу. Після інкубації в анаеростаті спостерігають бурхливе газоутворення, помутніння та розрив м’яса, далі пересів на кров’яний агар для ідентифікації за подвійною зоною гемолізу та лекітиназною активністю. Мікроскопія мазків показує грампозитивні палички з спорами. Імунітет при газовій гангрені формується антитоксичний гуморальний, але через швидкість процесу природний імунітет неефективний. Існують анатоксини для профілактики в групах ризику, але рутинної вакцинації немає, профілактика включає ретельну хірургічну обробку ран, антибіотики та гіпербаричну оксигенацію. Специфічна терапія — полівалентна проти клостридіальна сироватка чи антитоксини. Саме середовище Кітта-Тароцці є правильним варіантом, оскільки для виділення строго анаеробних клостридій, зокрема Clostridium perfringens, при газовій гангрені необхідне глибоке рідке середовище з редукуючим агентом та шматочками тканини, що забезпечує анаеробні умови та накопичення збудника навіть при низькій кількості в матеріалі. Інші середовища або аеробні, або селективні для ентеробактерій і не дозволяють росту анаеробів.