MedOnline Тренуватись онлайн

У пацієнта в аналізі крові спостерігаються різкі коливання вмісту глюкози: значне підвищення в абсорбтивний період і значне зниження в постабсорбтивний. Яка патологія може спричинити такий стан?

Чому це правильна відповідь

Аглікогеноз належить до спадкових порушень обміну вуглеводів, зокрема глікогенових хвороб, у яких вроджений дефект ферментів глікогеногенезу або глікогенолізу призводить до неможливості створювати чи розщеплювати глікоген. Такий стан є метаболічним порушенням із глибокими системними наслідками для регуляції глюкози, оскільки глікоген — ключовий буфер між абсорбтивним і постабсорбтивним періодами. Відсутність його депонування або утилізації миттєво порушує підтримання глікемії. У нормі після прийому їжі інсулін стимулює синтез глікогену в печінці та м’язах. При аглікогенозах цей етап блокується: або неможливе утворення нормального глікогену, або відсутня активність ферментів, що формують розгалуження чи подовжують ланцюг. Унаслідок цього глюкоза не захищається депонуванням і різко підвищується в абсорбтивний період, бо весь потік вуглеводів залишається у плазмі. Інсулінова відповідь при цьому може бути нормальною, але без можливості відкласти глюкозу у вигляді глікогену її рівень стає патологічно високим. У постабсорбтивний період глікогеноліз у здорової людини підтримує нормоглікемію. Але при аглікогенозах печінка не здатна мобілізувати глюкозу, тому глікемія різко падає. Гіпоглікемія стає тяжкою, тривалою та погано компенсується навіть активацією контрінсулінових гормонів — адреналіну, глюкагону та кортизолу, оскільки резерву глікогену просто немає. Печінка намагається компенсувати глюконеогенезом, але цього недостатньо, особливо у дітей та під час фізичного навантаження. Таким чином, саме аглікогеноз є єдиною патологією, яка одночасно пояснює різке підвищення глюкози після їжі (через неможливість її депонувати) і критичне зниження в період голоду (через відсутність печінкового глікогенолізу). Цей патогенетичний механізм є унікальним і прямо відповідає зазначеним у завданні коливанням глікемії.

Чому інші варіанти не підходять

Ендемічний зоб
Ендемічний зоб пов’язаний з дефіцитом йоду і порушенням синтезу тиреоїдних гормонів. Він призводить до гіпофункції щитоподібної залози, мікседематозних змін, але не викликає різких коливань глікемії між абсорбтивним і постабсорбтивним періодами. Метаболічний профіль при цьому стабільніший, ніж при аглікогенозі.
Акромегалія
Акромегалія спричинена надлишком соматотропіну, який викликає інсулінорезистентність та помірну гіперглікемію. Гіпоглікемії при цьому не буває, бо печінка адекватно мобілізує глікоген. Тому різкі провали глюкози в постабсорбтивний період не відповідають механізму акромегалії.
Цукровий діабет 2-го типу
Діабет 2 типу характеризується інсулінорезистентністю та надлишковою постабсорбтивною продукцією глюкози, що викликає хронічну гіперглікемію. Однак глибокої гіпоглікемії тут немає, оскільки глікогеноліз збережений. Тому описана динаміка глюкози для цього варіанта невластива.
Цукровий діабет 1-го типу
Діабет 1 типу спричиняє абсолютний дефіцит інсуліну й тяжку гіперглікемію, кетоацидоз, глюкозурію. Але різкого гіпоглікемічного провалу в постабсорбтивний період без введення інсуліну не виникає, адже печінка активно здійснює глікогеноліз і глюконеогенез. Така «маятникова» глюкоза не характерна для ДМ1, але характерна для аглікогенозів.

Це одне питання з бази КРОК

У КРОК-хабі ці ж питання можна проходити з підрахунком результату, з роботою над помилками, статистикою за темами й системами, архівом і схожими тестами.

Схожі питання — Патофізіологія ендокринної системи