До інфекційного відділення шпиталізовано пацієнта із попереднім діагнозом: черевний тиф. Хворіє впродовж трьох днів. Температура - 39°С. Який метод лабораторної діагностики треба застосувати для підтвердження діагнозу?

Чому це правильна відповідь

Salmonella enterica serovar Typhi є грамнегативною паличкоподібною бактерією з родини Enterobacteriaceae, рухомою завдяки перитрихіальним джгутикам, не утворює спор чи капсули, має соматичний O-антиген (зокрема 9,12), джгутиковий H-антиген та Vi-антиген, який маскує O-антиген у свіжовиділених штамів. Клітинна стінка містить тонкий шар пептидоглікану та зовнішню мембрану з ліпополісахаридом як ендотоксином. Збудник є виключно антропонозним, передається фекально-оральним шляхом через забруднену воду чи їжу. Основними факторами патогенності є Vi-антиген для захисту від фагоцитозу та комплементу, системи секреції типу III (SPI-1 для інвазії, SPI-2 для внутрішньоклітинного виживання в макрофагах), ендотоксин для системної запальної відповіді. Salmonella typhi має тропність до макрофагів ретикуло-ендотеліальної системи, де відбувається інтенсивна реплікація, що зумовлює системний характер інфекції. Патогенез черевного тифу починається з проникнення через тонкий кишковик, інвазії М-клітин пейєрових бляшок, захоплення макрофагами та дисемінації лімфогенним і гематогенним шляхом. На першому тижні хвороби домінує бактеріємія з масивним надходженням збудника в кров, що супроводжується поступовим підвищенням температури, інтоксикацією та слабкістю. Ендотоксинемія та внутрішньоклітинне виживання викликають тривалу лихоманку, запалення лімфоїдної тканини кишковика з можливим утворенням виразок. Вроджена імунна відповідь обмежена через внутрішньоклітинну локалізацію, набутий клітинний імунітет формується повільно. Діагностика черевного тифу залежить від стадії: на першому тижні (перші 7–10 днів) найінформативнішим є виділення гемокультури шляхом посіву крові на середовища з жовчю (Раппопорт, Мюллера-Кауфмана) з високою чутливістю до 80–90%. Матеріал беруть з вени в об’ємі 10–20 мл, посів проводять одразу чи з транспортним середовищем. На другому тижні ефективні посіви калу та сечі, на третьому — посів дуоденального вмісту чи розеол. Серологічна реакція Відаля інформативна з другого тижня за наростанням титру. Диференціювати допомагає саме бактеріємія на ранній стадії від локальних ентеритів чи сепсису інших етіологій. Імунітет при черевному тифі переважно клітинний з активацією Т-лімфоцитів та макрофагів для контролю внутрішньоклітинного збудника, гуморальні антитіла до Vi та O-антигенів сприяють захисту. Післяінфекційний імунітет відносно стійкий, але можливе хронічне носійство. Існують вакцини: пероральна жива Ty21a та парентеральна Vi-полісахаридна (інактивована субодинична), специфічна профілактика для груп ризику, неспецифічна — санітарний контроль води та харчування. Саме варіант виділення гемокультури є правильним, оскільки на ранній стадії (третій день хвороби з високою температурою) ключова мікробіологічна ознака черевного тифу — виражена бактеріємія з масивним надходженням S. typhi в кров. Прямий причинно-наслідковий зв’язок полягає в системній дисемінації внутрішньоклітинного збудника макрофагами, що робить посів крові найчутливішим методом саме в перші дні. Цей підхід чітко відмежовує черевний тиф від нетифоїдних сальмонельозів (локальний ентерит без бактеріємії) чи шигельозу (копрокультура).