Для запобігання віддалених результатів чотириденної малярії пацієнту 42 років призначили примахін. Вже на 3 добу від початку лікування терапевтичними дозами препарату у пацієнта з'явилися болі в животі та в ділянці серця, диспептичні розлади, загальний ціаноз, гемоглобінурія. Що є причиною розвитку побічної дії препарату?

Чому це правильна відповідь

Генетична недостатність глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази є спадковою ензимопатією, що уражає еритроцити і робить їх структурно та метаболічно вразливими до окисного стресу. Глюкозо-6-фосфат-дегідрогеназа каталізує першу реакцію пентозофосфатного шляху, забезпечуючи синтез НАДФН, необхідного для відновлення глутатіону. Глутатіон у відновленій формі захищає гемоглобін і мембрани еритроцитів від пероксидів та інших окисників. При дефіциті ферменту захисний механізм руйнується, і клітини стають надзвичайно чутливими до окисного ушкодження, особливо під дією лікарських засобів. Примахін є потужним окисником, що провокує генерацію активних форм кисню в еритроцитах. У нормі ці радикали інактивуються системою глутатіонпероксидази за участю відновленого глутатіону. При дефіциті Г-6-Ф-ДГ швидкість відновлення глутатіону різко падає, що призводить до накопичення пероксидів, денатурації гемоглобіну з утворенням тілець Гейнца, пошкодження мембран і внутрішньосудинного гемолізу. Морфологічно гемоліз проявляється наявністю фрагментованих еритроцитів, гемосидерозом та гострим гемоглобінуричним синдромом. Макроскопічно у таких пацієнтів розвивається жовтяниця, гепатоспленомегалія та темна сеча через гемоглобінурію. Розпад еритроцитів приводить до підвищення рівня непрямого білірубіну, а також може викликати гостру ниркову недостатність через перевантаження гемопротеїнами. У тяжких випадках спостерігається гострий гемолітичний криз з вираженою гіпоксією, тахікардією, серцевими болями та системним метаболічним стресом. Патогенетично ураження зумовлене не накопиченням препарату, а генетично зумовленою неможливістю захистити еритроцити від окисного руйнування. У пацієнтів без дефіциту ферменту примахін не викликає тяжкого гемолізу при терапевтичних дозах, що підтверджує ключову роль спадкового чинника. Саме тому генетична недостатність глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази є центральним механізмом розвитку небажаної реакції. Наслідками можуть бути гостра ниркова недостатність, геморагічні ускладнення, серцева недостатність і летальний наслідок. Відсутність згадки про передозування, порушений метаболізм або взаємодію препаратів вказує, що причина — не фармакокінетична, а генетична. Саме тому правильним є варіант, який визначає спадковий дефект як пусковий механізм гемолізу.