Хворому 65 років з ознаками загального ожиріння, небезпекою жирової дистрофії печінки рекомендована дієта, збагачена ліпотропними речовинами. Вміст якої речовини у раціоні має найбільше значення у даному випадку?

Чому це правильна відповідь

Ліптропна дія при жировій дистрофії печінки пов’язана з прискоренням синтезу фосфатидилхоліну (лецитину) та секреції триацилгліцеринів у складі ліпопротеїнів дуже низької щільності (VLDL). Метіонін є єдиною амінокислотою, яка забезпечує пул лабільних метильних груп через утворення S-аденозилметіоніну (SAM) ферментом метіонін-аденозилтрансферазою за участю АТФ у цитозолі гепатоцитів. SAM є субстратом для ферменту фосфатидилетаноламін-N-метилтрансферази (PEMT), локалізованого в ендоплазматичному ретикулумі, який каталізує послідовне триразове метилювання фосфатидилетаноламіну до фосфатидилхоліну. При дефіциті метіоніну (або SAM) співвідношення фосфатидилхолін/фосфатидилетаноламін різко знижується, що порушує плинність мембран апарату Гольджі та блокує формування і секрецію VLDL, призводячи до накопичення триацилгліцеринів у цитозолі гепатоцитів і прогресування стеатозу. Збагачення раціону метіоніном відновлює синтез SAM, активує PEMT-шлях, підвищує вміст фосфатидилхоліну в мембранах, нормалізує секрецію VLDL і сприяє мобілізації жиру з печінки. Крім того, метіонін через SAM бере участь у синтезі холіну з етаноламіну de novo та в реакціях трансметилювання, що додатково підтримує пул фосфатидилхоліну. Таким чином, саме метіонін є найпотужнішою ліпотропною речовиною, дефіцит якої безпосередньо викликає жирову інфільтрацію печінки, а збільшення вмісту в дієті ефективно запобігає стеатогепатиту при ожирінні.