В хірургічному відділенні лікарні виник спалах госпітальної інфекції, що проявлялася в частому нагноєнні післяопераційних ран. При бактеріологічному дослідженні гною був виділений золотистий стафілокок. Яке дослідження треба використати для виявлення джерела цього збудника серед персоналу відділення?

Чому це правильна відповідь

Staphylococcus aureus є грампозитивною кулястою бактерією, що розташовується характерними гронами, нерухомою, без спор та джгутиків, у багатьох штамів відсутня капсула, але клітинна стінка містить товстий шар пептидоглікану з тейхоєвими кислотами та білком А. Збудник факультативний анаероб, росте на простих середовищах з утворенням золотистого пігменту каротиноїдного типу. Основні фактори патогенності включають поверхневий білок А для зв'язування IgG Fc-фрагментом та уникнення фагоцитозу, коагулазу для утворення фібринового згустку, гіалуронідазу, протеази, ліпазу, ентеротоксини, токсин токсичного шоку та лейкоцидин Пантон-Валентайна, що лізує лейкоцити. Патогенез післяопераційних гнійних інфекцій зумовлений контактним зараженням від колонізованого персоналу чи пацієнтів через руки, інструменти чи повітряно-пиловий шлях. Після проникнення в рану стафілокок адгерується, розмножується в тканинах, викликає некроз, утворення абсцесів з густим гноєм завдяки коагулазі та лейкоцидинам. Імунна відповідь включає вроджений імунітет з нейтрофілами, але штами з лейкоцидином руйнують фагоцити; гуморальна відповідь формує антитіла до токсинів та поверхневих антигенів, але не запобігає локальним інфекціям через антигенну варіабельність та внутрішньоклітинну персистенцію в деяких випадках. Діагностика базується на виділенні культури з гною з ідентифікацією за коагулазопозитивністю, манітферментацією, ДНКазною активністю та золотистим пігментом. Для епідеміологічного розслідування спалахів госпітальних інфекцій ключовим є типування штамів: фаготипування визначає чутливість до набору специфічних стафілококових бактеріофагів, розділяючи штами на фагогрупи та фаготипи, що дозволяє порівняти ізоляти від хворих та носіїв серед персоналу для встановлення джерела. Антибіотикограма показує резистентність, але не ідентичність клонів, біохімічна ідентифікація підтверджує вид, серологічна менш дискримінаційна для S. aureus. Імунітет при стафілококових інфекціях нестерильний, переважно гуморальний з антитілами до екзотоксинів та поверхневих антигенів, але неефективний проти реінфекцій різними штамами. Вакцини відсутні в рутинній практиці через велику антигенну варіабельність. Профілактика госпітальних інфекцій включає гігієну рук, скринінг персоналу на носійство з деколонізацією мупіроцином, ізоляцію хворих та контроль антибіотикорезистентності. Саме фаготипування є методом вибору для виявлення джерела золотистого стафілокока при спалаху післяопераційних нагноєнь, оскільки дозволяє встановити ідентичність штамів за спектром лізису фагами між ізолятами з гною хворих та носоглотки чи шкіри персоналу. Ключова ознака задачі — спалах з виділенням S. aureus та необхідність пошуку джерела серед персоналу — вимагає епідеміологічного маркера високої роздільної здатності, яким є фаготипування. Інші методи не дають інформації про клональну спорідненість штамів у межах одного виду.