У хворого 15-ти років концентрація глюкози натще 4,8 ммоль/л, через годину після цукрового навантаження - 9,0 ммоль/л, через 2 години - 7,0 ммоль/л, через 3 години - 4,8 ммоль/л. Ці показники характерні для такого захворювання:

Чому це правильна відповідь

Прихований (латентний) цукровий діабет характеризується нормоглікемією натще при порушенні толерантності до глюкози, що виявляється тільки при навантаженні вуглеводами. У даному випадку базальна глюкоза 4,8 ммоль/л перебуває в межах норми, однак після стандартного навантаження 75 г глюкози пік через 1 годину досягає 9,0 ммоль/л, а через 2 години становить 7,0 ммоль/л, що перевищує нормальні значення (норма через 2 години <7,8 ммоль/л), але не досягає діагностичного порогу явного цукрового діабету (≥11,1 ммоль/л у будь-якій точці або ≥7,8 ммоль/л через 2 години з повторним підтвердженням). Патогенетично прихований діабет відображає початкову стадію інсулінорезистентності тканин (переважно скелетних м’язів та жирової тканини) у поєднанні з відносною недостатністю β-клітинної функції підшлункової залози. Інсулінорезистентність реалізується через зниження чутливості пострецепторних сигнальних шляхів IRS-1/PI3K/Akt, що зменшує транслокацію GLUT4 до мембрани клітин і уповільнює утилізацію глюкози периферичними тканинами. Одночасно перша фаза секреції інсуліну знижена, що призводить до затримки піку інсулінемії та пролонгованого підвищення глюкози після навантаження. Повернення глюкози до вихідного рівня через 3 години свідчить про збережену другу фазу секреції інсуліну та достатню загальну інсулінопродукцію, що відрізняє прихований діабет від явного. Тривалий стан порушення толерантності до глюкози супроводжується хронічною субтоксичною гіперглікемією, яка викликає глюкозотоксичність β-клітин, окисний стрес, запалення низького ступеня та прогресування до явного діабету ІІ типу в 5–10% випадків на рік. Таким чином, наведена глікемічна крива з нормоглікемією натще та рівнем через 2 години 7,0–7,7 ммоль/л чітко відповідає міжнародним критеріям прихованого цукрового діабету (порушена толерантність до глюкози). Ключова патогенетична ознака — збереження базальної секреції інсуліну при недостатній реакції на глюкозне навантаження через комбінацію інсулінорезистентності та порушення ранньої фази інсулінового відгуку, що відрізняє цей стан як від явного діабету, так і від норми.