Перебуваючи в робочому відрядженні в одній із країн тропічної Африки, лікар почув скарги місцевого населення через хворобу, яка виникає у дітей 10-14-ти річного віку, що супроводжується стійкою гарячкою, яка не має правильного чергування, виснаженням, анемією, збільшенням печінки і селезінки. Який найімовірніший діагноз?
- А Токсоплазмоз
- Б Вісцеральний лейшманіоз Правильна
- В Балантидіаз
- Г Сонна хвороба
- Д Хвороба Чагаса
Чому це правильна відповідь
Вісцеральний лейшманіоз є протозойним захворюванням, збудником якого є Leishmania donovani complex, одноклітинний паразит з класу джгутикових. У тілі людини паразит існує у вигляді амастигот — дрібних внутрішньоклітинних форм без джгутика, що локалізуються переважно в макрофагах ретикулоендотеліальної системи. Захворювання поширене в тропічних і субтропічних регіонах, зокрема в країнах тропічної Африки. Основними факторами патогенності є здатність лейшманій проникати і розмножуватися всередині макрофагів, уникаючи внутрішньоклітинного знищення. Паразит пригнічує механізми клітинного імунітету, що дозволяє йому тривало персистувати в організмі. Виражена тропність до клітин печінки, селезінки та кісткового мозку зумовлює системний характер ураження. Патогенез захворювання пов’язаний із гематогенним поширенням паразита після проникнення через шкіру при укусі москіта. Ураження макрофагальної системи призводить до прогресуючої анемії, виснаження, гепатоспленомегалії та тривалої гарячки неправильного типу. Саме ці прояви формують типову клінічну картину вісцерального лейшманіозу у дітей. Діагностика базується на виявленні амастигот у пунктах кісткового мозку, селезінки або лімфатичних вузлів, а також на серологічних і молекулярних методах. Ключовою ознакою є поєднання гарячки, анемії та значного збільшення печінки і селезінки у мешканців або відвідувачів ендемічних регіонів. Імунітет при вісцеральному лейшманіозі має переважно клітинний характер і є недостатньо ефективним для елімінації паразита без лікування. Специфічної вакцини не існує, а профілактика ґрунтується на боротьбі з переносниками та індивідуальному захисті від укусів москітів. Сукупність клінічних ознак і епідеміологічних даних чітко вказує саме на вісцеральний лейшманіоз.