MedOnline Тренуватись онлайн

За 5-8 днів після застосування значної кількості лікувальної сироватки у пацієнта виявлено шкірний висип, свербіж, набряклість, біль у суглобах, підвищення температури тіла. У сечі зʼявився білок. Пацієнту встановлено діагноз: сироваткова хвороба. Який важливий фактор патогенезу цього захворювання?

Чому це правильна відповідь

Сироваткова хвороба є класичним прикладом реакції гіперчутливості ІІІ типу, в основі якої лежить утворення великої кількості розчинних імунних комплексів та їх відкладення у тканинах. Після введення терапевтичної сироватки в кров надходить значна кількість чужорідних білків, що стимулює масивну гуморальну імунну відповідь. Антитіла зв’язуються з антигенами, формуючи імунні комплекси, які при надмірній кількості перевищують можливість системи мононуклеарних фагоцитів їх швидкого кліренсу. Накопичені комплекси циркулюють у крові та відкладаються у судинних стінках, клубочках нирок і сполучній тканині. Ключовим патогенетичним механізмом є активація комплементу. Комплемент фіксується на поверхні імунних комплексів, генеруючи анафілотоксини С3а та С5а, які індукують хемотаксис нейтрофілів, дегрануляцію базофілів, вивільнення гістаміну та запуск запального каскаду. Це формує локальне ушкодження ендотелію, збільшення проникності судинної стінки та розвиток набряків і висипів, характерних для сироваткової хвороби. Активовані нейтрофіли виділяють протеази та вільні радикали, які поглиблюють ушкодження тканин, що пояснює біль у суглобах через імунокомплексне ураження синовії. Відкладення імунних комплексів у клубочках нирок створює умови для формування імунокомплексного гломерулонефриту, що проявляється протеїнурією. Це відбувається через пошкодження фільтраційного бар'єра внаслідок комплемент-залежного цитотоксичного впливу та притоку нейтрофілів, що руйнують базальну мембрану. Зниження селективності клубочкової фільтрації дозволяє молекулам білка потрапляти у сечу. Системний характер реакції пояснюється циркуляцією імунних комплексів у кровотоці, активацією цитокінів та розвитком лихоманки. Протизапальні медіатори, такі як IL-1 та TNF-α, які виділяються макрофагами у відповідь на активацію комплементу, стимулюють центр терморегуляції гіпоталамуса, викликаючи підвищення температури тіла. Таким чином, основна патогенетична ланка — саме надмірне утворення та недостатній кліренс циркулюючих імунних комплексів, що запускають каскад запальних та ушкоджуючих механізмів. Жодна інша відповідь не охоплює всі типові симптоми сироваткової хвороби: висип, набряки, артралгії, лихоманку та протеїнурію.

Чому інші варіанти не підходять

Активація Т-кілерів
Активація Т-кілерів характерна для гіперчутливості IV типу, коли домінує клітинно-опосередкована цитотоксичність. Такий механізм не пояснює масивне утворення імунних комплексів, комплемент-залежне ушкодження судин та гломерулонефрит, що є ключовими для сироваткової хвороби.
Активація макрофагів
Активація макрофагів є вторинною при сироватковій хворобі, але не первинною ланкою патогенезу. Вона не здатна самостійно пояснити появу імунних комплексів та їх відкладення, без яких не виникли б ні протеїнурія, ні васкуліт, ні висип.
Цитоліз клітин крові
Цитоліз клітин крові характерний для аутоімунної гемолітичної анемії або реакцій II типу гіперчутливості. Він не здатний зумовити класичні прояви — васкуліт, артралгії, набряки, протеїнурію та лихоманку, які обумовлені саме імунокомплексним ураженням.
Дегрануляція тканинних базофілів
Дегрануляція базофілів є центральною у механізмі анафілаксії та гіперчутливості I типу, які виникають через IgE-залежне вивільнення гістаміну. Сироваткова хвороба проявляється через 5–8 днів, що типово для утворення імунних комплексів, а не для негайних IgE-реакцій.

Це одне питання з бази КРОК

У КРОК-хабі ці ж питання можна проходити з підрахунком результату, з роботою над помилками, статистикою за темами й системами, архівом і схожими тестами.

Схожі питання — Реактивність і алергія